Поради умільцю

Часто захоплення викликають меблі, що виконані не професійними майстрами, а руками умільців. Зустрічаються оригінальні, які чарують своєю природністю, меблі з ошкірених стовбурів, покритих лаком або оліфою. При цьому слід пам'ятати, що кора легко відокремлюється від стовбура під час весняного вирубування дерев.

Прийнятним варіантом для використання під відкритим небом, особ­ливо на перших етапах освоєння ділянки, є меблі, виготовлені з неошкірених стовбурів. Не забувайте, кора на стовбурі дерева, зрубаного взимку, тримається декілька років і добре захищає деревину. Неошкірена деревина - менш довговічна.

Під час виготовлення садових меблів реко­мендується вибирати для скоб або стяжок дріт, що не іржавіє. Варто також додати, що строк служби сидінь, виконаних із дощок, менший, ніж сидінь із рейок, оскільки останні швидше звільняються від атмосферних опадів.

Садові меблі, виготовлені з брусків і рейок, найбільш універсальні, їх краще фарбувати в яс­краві комбіновані кольори або покривати ла­ком, тоді вони добре гармонують із будь-яким оточенням. Слід уникати кольорів холодної гами. Не потрібно мати витончений смак, щоб визнати непоказним ослін, пофарбований у синій колір, на фоні зелені або на тому ж фоні стіл, розфар­бований яскраво-жовтогарячими і зеленими фарбами. Для садових меблів чорний і сірий ко­льори неприйнятні так само як і пастельні тони.

Помічено, що на малих площах широкі до­шки сидінь або опорні частини ослонів скоро­чують ділянку (оптичний обман), а рейки ство­рюють зворотний ефект. На невеличких ділян­ках добре вписуються у садовий ансамбль прості, лаконічні форми ослінчиків. Комічні до­повнення до них викличуть посмішку, малень­кий сплеск святковості...

Мальовничо доповнять «інтер'єр саду» своєю природністю різноманітні витвори із натурального каміння. Воно дає можливість створювати на ділянці своїми руками невеличкі прикраси, які доб­ре зберігаються багато років під відкритим небом.

Саме такі збірні меблі можна розмістити у будь-якому красивому місці садочку, вишуканий дизайн меблів буде радувати і Вас, і ваших  друзів.

На садових ділянках, звичайно, утримують птицю тільки влітку. Як прави­ло, курчат - на виріст для осіннього забою. Самотужки можна виготовити для цього пересувний пташник. Він може бути будь-яких розмірів. Та й ма­теріалів для спорудження особливих непотрібно - обрізки дощок, фанера.

Перевага також «пересувного" методу утримання птиці полягає в то­му, що місце розташування будиночка можна щодня змінювати. Перес­тавляючи його, ви забезпечите птиці достатню кількість комах та грубих кормів, заощадивши зерно. Каркас складається з ме­талевої рами з опорними ко­лесами, де установлено пташ­ник з дахом, який піднімається, і кліткою. Він обладнаний лю­ком, вентиляційними ґратами, заскленою фрамугою і двер­цятами з дистанціїним керу­ванням. Каркас клітки збирають на рамі з брусків перерізом 40x70 мм за допомогою металевих кут­ників. Потім його слід обтягну­ти металевою або капроно­вою сіткою.

Нагадуємо, що клітку тре­ба ретельно та регулярно чис­тити, а воду в напувалках час­то міняти, щоб вона завжди була свіжою.

Якість виконуваних робіт залежить від справності інструментів та прист­роїв, правильної організації праці. Не всіма інструментами користуються одночасно. Більшість інструментів можна виготовити своїми руками.

Пічний молоток роблять із сталі і закріплюють на кінці на міцній дерев'яній рукоятці. Складається він з обушка квадратної форми й носка, який має вигляд кирочки. Лопаточка-кирочка повинна бути гострою, що до­поможе добре об­тісувати розколоту цеглу. Молоток служить для розко­лювання, обколю­вання і грубого обтісування цегли, розбирання пічної кладки, забивання цвяхів, виправлен­ня дроту та ін.

Кирочка відрізняється від пічного молотка тим, що обидва її кінці (лопаточки-кирочки) гострі. Один з них дещо притуплений і користуються ним для попе­реднього грубого обтісування цегли, другий - гостріший, ним обтісують цеглу начисто.

Зубило також використовують для об­робки поверхні кладки, кусачки - для грубої підгонки плиток, викушування закруглених місць і т.д.

Кельма - лопатка з полотнами різної форми. Вона служить й укладання розчину при виконанні кладки, зрізування його лишків, видавлених із швів, і особливо розчинів, до складу яких входить вапно й це­мент. Кельмою зручно перемішувати роз­чин, щоб надати йому потрібної од­норідності й густоти. Виготовляють кельму з листової сталі завтовшки 1мм.

Щітка мочальна необхідна для затирання або швабрування по­верхні пічної кладки. За допомогою щітки усувають шорсткі місця й лиш­ки глиняного розчину й надають поверхні, особливо внутрішній, гладко­го вигляду. Крім того, щіточки застосовують для побілки печей і труб клей­овими або вапняними розчинами.

Активний відпочинок - це не тільки далекі походи, екскурсії, заняття спортом, але ще й прагнення щось змайструвати своїми руками. Всі прості речі (декоративні решітки, альтанки, столи, шезлонги тощо) мо­жуть зробити навіть не спеціалісти в столярній і теслярській справі. Потрібні тільки елементарні знання і суворе дотримання основних при­йомів роботи. Верстат основа робочого місця. В домашніх умо­вах його з ус­піхом може замінити досить товста і рівна дошка з упором і вирізом для заклинювання. На цій дошці однаково добре стругати і пиляти, видовбува­ти отвори і склеювати деталі. Дошку легко перенести в будь-яке зручне для роботи місце, а коли роботу закінчено, її неважко зняти з підставки і пос­тавити, скажімо, у прикомірок або у кут за двері.

« Клин надійно затискує деталі в прорізі верстат­ної дошки, і обробляти їх стає легко і зручно. Важли­вою річчю, яка має бути у столяра чи тесляра, є леща­та. Найпростіші з них - клинові. їх легко зробити з дошки твердої породи дерева (дуб, граб, ясен) зав­товшки не менше  сантиметрів. Відпиляйте від цієї дошки два прямокутник шматки, однакових за розміром. одного виріжте дві колодки і два клини. Обидві колодки міцно прибийте цвяхами до другого шматка доски і вставте клинки. Лещата готові. Деталь вставляється між вузькою час­тиною верхньої колодки і малого клина. Ударом киян­ки по торцю великого клина деталь щільно затискуєть­ся, і її можна обробляти. У місці затиснення варто підкладати металеві губки різної форми. Вони будуть краще утримувати невеликі деталі і захищати лещата від  пошкоджень. Губки зробіть із металевих смужок достатньої товщини (0,5— 1 см). Заг­либлення в губках можна зробити за допомою напилка. Готові лещата прибийте великими цвяхами до міцного столу або до торця колоди, укопаної в землю.

На присадибних ділянках можна влаштувати просту водойму своїми руками. Але часто такі водойми потерпають від водяних пацюків, які зни­щують рослини не тільки у водоймі, але й на присадибній ділянці. У во­доймі з бетонними «берегами» водяні рослини також не приживаються. Ми пропонуємо просту водойму, ефективність якої перевірена часом. За 10 років в ній не завелися водяні пацюки, зате живуть жаби, рибки, інші водяні мешканці. Добре ростуть рослини. Водойма служить прикрасою ділянки, а також використовується як запас води напровесні та восени для поливу й інших господарських потреб, коли не працює водопровід. У спекотну літню пору ставок служить басейном для купання. За літо кілька разів можна додавати в ставок водопровідну воду.

Водойма розмірами 6x6x1 м.

До вертикальних стінок виритого котловану прикладають складену вдвічі поліетиленову плівку (захист від водяних пацюків) та плівку, що перешкоджає витоку води в грунт. По­тім, відступивши на метр від країв котловану, можна заглиблюватися далі. Грунт наклада­ють на уступ метрової ширини, що утво­рюється внизу. Вибираючи грунт під кутом 45°, заглиблюються ще на метр. В результаті утворюється котлован розміром 6x6 метрів по верхньому периметру і 2x2 м - по нижньому. Глибина 2 метри. Стіни ско­шені під кутом 45°.

На дно встановлюють чавунну емальо­вану ванну заввишки 70 сантиметрів і за­вдовжки 120 сантиметрів. Це зи­мувальна яма для риб. Простір між стінами котловану і ванною заповнюють грунтом -тут можна посадити латаття. Насипають шар грунту завтовшки 60 сантиметрів, на­вколо ванни встановлюють бетонні блоки (30x60x13 см). По них можна ходити, не ка­ламутячи воду і не пошкоджуючи кореневи­ща латаття. Блоки встановлюють на «реб­ро». Між блоками і стінами також насипа­ють грунт . Такими ж блоками і на «ребро» лицюють стіни водойми, не доводя­чи облицювання на 40 сантиметрів до верх­нього рівня (облицювання не дозволяє сті­нам «сповзати» . У цьому місці ви­саджують різні прибережні рослини, а також кладуть різні за формою і розміром камені, які надають водоймі красивого природного вигляду та захищають від потрапляння грунту.

Сауна із суцільних стовбурів (брусків) за своїми якостями має ряд пе­реваг порівняно із сучасною панельною, складеною із дерев'яних панелей. Суцільні стовбури, навіть грубі і необроблені, проявляють характер деревини — вони «дихають», не потребують вентиляції та створюють особливий настрій у відвідувачів. У брусовій сауні вентиляційні отвори роблять тільки для швидкого охолодження приміщення після його викори­стання. Вологість у такій сауні завдяки брусовій конструкції регулюється автоматично. І ще одна перевага - стовбури мають добру теплоємність і віддають необхідну кількість теплоти приміщенню. Якщо стіни в брусовій сауні добре проконопачені, то вони мають необхідну теплопровідність без будь-якої ізоляції. Крім того, у брусових стінах, в силу того, що вони повністю не висихають, запах деревини довше зберігається.

І, насамкінець, про заготівлю віників. їх заготовляють про запас про­тягом одного-двох тижнів після свята Трійці (кінець червня - початок лип­ня) і обов'язково в суху погоду. Найкращі - березові, дубові, горобинові, ялицеві та кропивні віники. Добрі - із прутів різних порід, серед яких най­кращі береза з горобиною. Роблять віник так: беруть дві-три гілки горо­бини, обкладають трьома-п'ятьма березовими - отримують каркас віни­ка. Потім додають гілки середніх розмірів, і вже під кінець - менші.

Сушать віники в сухому, прохолодному і затемненому приміщенні, встановлюючи їх на підлогу ручками вверх, а не підвішують. Переверта­ють віники один раз на два дні. Через тиждень - «готовий продукт», який найкраще зберігати в картонних ящиках.

За добу до використання в сауні віники змочують і кладуть окремо у поліетиленові мішки, а потім у прохолодне місце. Замочувати гарячою водою добре тільки щойно виготовлений віник, сухий просто опускають у воду. Через віник можна дихати, лежачи на стелажі, чим забезпечується інгаляція. Отже, партесь собі на здоров'я!

Замість бака для води у літньому душі зручно ви­користовувати звичайну автомобільну камеру. Пе­реваги такої місткості очевидні - простота та де­шевизна. До того ж вода в ній не іржавіє і швидко нагрівається на сонці.

Розрізаний вздовж старий пластмасовий шланг для поливання з'успіхом замінить дерев'яні планки при кріпленні поліетиленової плівки парника.

Якщо надіти на олівець кільце з жерсті або з м'якої сталі, а на стіні перед верстаком закріпити магніт, олівець не загубиться серед стружок і завжди буде у вас під руками. Так само можна вчи­нити і з лінійкою.

Свердлити в дереві, текстоліті, пластмасі отво­ри малого діаметра (0,8-1 мм) можна за допомо­гою циркуля з готовальні, закріпивши свердло у тримачі голки. Ризик зламати свердло при цьому суттєво зменшується.

Металева оболонка душового шланга най­частіше руйнується у місці з'єднання із змішувачем. Щоб шланг слугував вам довше, укріпіть його до­датково пластиною з кільцем, яка приєднується до гайки змішувача за допомогою гвинта або пайки.

Запропонований розбризкувач для шлангу формує з водяного струменя розріджений конус. Конструкція дуже проста - пластмасова або де­рев'яна пробка рухомо закріплена у шлангу двома цвяшками.

Провести на стіні рівну горизонтальну лінію до­поможе наведене нескладне пристосування. Коле­со, що упирається в стелю, задає відстань; висок гарантує те, що лінія вийде горизонтальною.

У більшості випадків використовують плити із звичайною во­достійкістю. Плити з підвищеною водостійкістю (буква «У» у маркуванні) використовують при виготовленні кухонних стільниць та меблів для ван­них кімнат.

Зараз у всій Європі ламінована ДСП прийнята за стандарт при ви­робництві меблів. Вироби з ламінованої ДСП довговічні і мають гар­ний зовнішній вигляд. Незважаючи на те, що цей матеріал значно де­шевший, ніж натуральна деревина, він нітрохи не поступається їй за своїми декоративними властивостями. Останнім часом меламінова ДСП представлена і на українському ринку. Слід відзначити, що ламінат і меламін - це одне і те ж. Меламін - це спеціальне покриття на основі синтетичних смол. Перевага цього матеріалу порівняно із зви­чайною ДСП є підвищена стійкість проти впливу вологи і високих темпе­ратур. Таку плиту неможливо подряпати, вона завжди має свіжий вигляд.

Розглянемо класифікацію плит на прикладі шліфованої ДСП - П-А, 1, М, Ш, Е1, 2750x1830x16, ДСТ 10632-89.

Перші дві букви (П-А) вказують на марку ДСП. Існує дві марки ДСП -П-А і П-Б. Марка П-А більш високої якості і має кращі показники міцності на вигинання і розтягування та низькі показники щодо відсотка розбу­хання і шорсткості поверхні.

Цифра 1 визначає сорт ДСП. Розрізняють плити 1 і 2 сорту. Несорт­на плита використовується, в основному, в будівництві. На плитах пер­шого сорту не допускаються смоляні і парафінові плями, виступи, пог­либлення, відколи крайок і викришування кутів більше 3 мм і завдовжки по крайці більше 15 мм. На ДСП другого сорту допускаються великі відколи країв і викришування кутів, більший вміст у деревній масі кори і великої фракції. Буква М вказує на тип зовнішнього шару плити. Розрізняють ДСП із дрібноструктурною поверхнею зовнішнього шару (М), звичайною пове­рхнею і плити з зовнішніми шарами з великої стружки. Останні викорис­товують тільки під облицювання шпоном та в будівництві.

Буква Ш вказує на обробку поверхні - шліфована (Ш) і не шліфована.

Е1 позначає клас емісії формальдегіду в ДСП. Клас емісії показує вміст вільного формальдегіду в 100 грамах абсолютно сухої плити. Існу­ють два класи емісії: Е1 (до 10 мг) і Е2 (10-30 мг). Плити з високим вмістом формальдегіду небезпечні, і їх виробництво вкрай обмежено.

2750x1 830x16 - довжина, ширина і товщина плити.

ГОСТ 10632-89 - номер ГОСТ.

Вентиляційні решітки не дуже прикрашають кух­ню. А якщо в квартирі газова плита, то всього за декілька тижнів вони перетворюються на осередки бруду, які потрібно постійно прочищати. Щоб уник­нути цих проблем рекомендуємо взагалі відмовитись від решіток. Замість них перед вентиляційним отво­ром встановіть на деякій відстані від плити з'ємну де­коративну панель. Повітря без перепон може прохо­дити до вентиляційної труби, а отвір буде надійно схований за екраном.

Економте свій час

При фарбуванні віконних рам доводиться захищати скло, бо видаляти засохлу фарбу досить складний і трудомісткий процес. На­несіть на скло тонкий шар резинового клею і наклейте по краях смуги паперу. Після того як фарба трохи підсохне, зніміть папір, а клей скатайте руками чи гумкою.

Чистота - запорука якості

Справжній майстер завжди тримає свій інструмент у чистоті. Старан­но промитий валик іншого разу знову дасть рівномірне покриття. А щоб він не запилювався під час зберігання, можна виготовити для нього най­простіший чохол з обрізку алюмінієвої чи пластмасової труби.

Домашнє ковадло

... необхідне кожному, хто майструє що-небудь з металу. Але де його взяти? Виявляється, його можна виготовити з шматка старої рейки. Достатньо лише зрізати автогеном непотрібні частини, надати за­готівці необхідну форму, - і можна приступати до роботи.

Дерев'яні решітки на балконі

Звільнитися від сирості і бруду на балконі можна за допомогою дере­в'яних решіток, якими покривається підлога.

Чим не амортизатор!

Відремонтовані поверхні паркетних підлог циклюють, усуваючи всі нерівності і глибоке забруднення. Стружку знімають циклею, головним чином вздовж волокна кожної клепки. Допускається циклювати під кутом 45° до напряму волокон. Підлогу перед циклюванням трохи зволожують. Після циклювання дрібні нерівності й задерті волокна шліфують шкіркою.

Шліфувати вручну дуже важко. Полегшити це можна, якщо скориста­тися підлогонатирачем. На його щітку з допомогою стяжного хомута і ме­талевої стрічки слід закріпити наждачний папір на тканинній основі. А ко­ли немає підлогонатирача, то доведеться руками, а ще краще ногами. Натиск буде сильніший і справи підуть швидше. А ще можна до старого черевика приладнати наждачну шкірку і діяти як підлогонатирачем.

Почорнілі ділянки паркетної підлоги, з яких стерся лак, зачищають круп­ним наждачним папером до світлого шару деревини. Потім очищену місци­ну протирають вмоченим в ацетон тампоном. Ацетон розчиняє дрібні час­точки лаку. На чисту деревину наносять клей БФ-6 і знову протирають тим же тампоном. Після висихання паркет покривають лаком для підлоги.

Щоб полегшити циклювання підлоги, покритої лаком або фарбою, пропрасуйте її праскою через вологу ганчірку.

Насолода від важкої і неприємної роботи в тому, щоб виконати її швидше. А тому пропонуємо скористатися двома гумовими губками, які затискуються у швабротримач. Можна навстоячки покривати лаком підлогу. Робота йде швидше, ніж щіткою. Та й обличчя ваше не біля са­мої підлоги, де максимальна концентрація випарів лаку і розчинника.

Каструлю ставлять на вогонь і дають воді закипіти. Банку з клеєм тримають у водяній бані доти, поки всі грудочки не розчиняться.

Починаємо з того, що добре розмиваємо на стелі і стінах крейдяну побілку і тоді починаємо всі операції з вапном.

Обгрунтуємо маховим пензлем стелю і стіни. Тоді беремо фарбо­пульт чи пилосос і білимо стелю.

Відбиваємо шнур під стелю і колеруємо стіни. Треба пам'ятати, що під час побілки вапном у квартирі не повинно бути протягів.

Підготовлений для побілки розчин має бути такої густоти, щоб стікав краплями з руки.

Починаємо побілку зі стелі. Причому білимо, водячи щіткою вздовж по відношенню до джерела світла. Якщо впоперек, то будуть на стелі помітні сліди щітки. Останнім часом ентузіасти ремонту власними руками вважають, що найкраще використовувати для побілки зубний порошок. М'ятний запах порошку влітку і восени буде відлякувати комарів та мух, а згодом він вивітриться зовсім. А білизна стелі буде справді якісною. Розчин готуємо з розрахунку: на склянку води дві коробочки порошку «М'ятний». Гото­вий розчин наливаємо у скляну банку, накриваємо кришкою-пульверизатором від звичайного пилососа і вмикаємо пилосос. Через п'ятнадцять хвилин стеля біла і чиста. Після цього можна братися за стіни. Підготов­лений із зубного порошку розчин змішуємо з водяним «киселем», зваре­ним за таким рецептом: на 1 л води - столову ложку крохмалю. Потім до­даємо трохи гуаші будь-якого кольору, добре розмішуємо. Прикріплюємо кнопками широкі смужки паперу в тих місцях, де стеля схо­диться із стіною, щоб на стелю не потрапили бризки.

Якщо в деяких місцях шпалери відклеїлися, відгорніть їх так, щоб була можливість видалити клейову фарбу, старий клейстер із стіни. Після цьо­го гарячим клейстером промажте шпалери і стіну. Промазані клеєм шпа­лери мають розм'якнути. Після цього знову промажте клеєм, але не гус­то, бо зайвий клейстер буде вичавлюватися з-під країв. Відклеєний шма­ток шпалер прикладіть до стіни і пригладьте руками або щіткою. Вичав­лений клейстер відразу видаліть чистою вологою ганчіркою.

Відклеєні шпалери іноді досить змочити водою, щоб вони розм'якли, а вже тоді щільно притискати.

Забруднені шпалери рекомендується чистити м'якушкою білого хліба, катаючи його по поверхні плями.

Пошкоджені місця шпалер можна відремонтувати. Вирізаємо з нових шпалер такий шматочок, щоб малюнок співпадав. Потім лезом прорізуємо два шари - новий і старий. Останній видаляється, а на його місце клеїться новий шматок. Місце ремонту буде майже непомітно.

Трохи забруднені шпалери можна очистити, якщо протерти стіни су­хою ганчіркою, занурюючи її час від часу у вівсяні пластівці. Можна ще протерти забруднені місця шпалер згори вниз шматочком черствого пшеничного хліба.

Плями на шпалерах можна видалити, якщо змазати їх ватою, змоче­ною у розчині зубного порошку і бензину, а коли порошок висохне, по­чистити щіткою. Зробити це кілька разів.

З часом стіна, обклеєна шпалерами, брудниться. Для виведення плям можна розмішати білу глину з водою до густини сметани і цим розчином замазати брудне місце. Розчин залишають на добу, а потім зшкрібають ножем, але обережно.

Перепилюють кахлі тонким стальним дротом. Один кінець його прикріплюють до стіни або до стовпа, а до другого прив'язують палицю, яку кладуть на стілець, відсувають стілець від стіни і сідають на палицю, від чого дріт сильно натягується. На кахель наносять лінію-риску, потім бе­руть його двома руками і водять назад-вперед по дроту, розпилюючи. Щоб при цьому не відколювалась глазур, по наведеній рисці необхідно прорубати на глазурі доріжку завширшки 2-4 мм. При перепилюванні кахель треба тримати глазур'ю до себе, щоб розпилювання було точно по рисці. Робочим ходом при розпилюванні вважають той, коли кахель ведеться на себе, в іншому разі глазур буде відколюватися.

Після розпилювання кахель шліфують плавними круговими рухами. З горизонтальних країв глазурований бік злегка скошують.

Порядок облицювання печі такий. Перед укладанням кахель обов'язково змочують водою. Спочатку з відбірної цегли викладають стінку без розчину. Розбирають її, залишивши один ряд. Потім встановлю­ють перші кутові кахлі нижнього ряду, намазуючи їх борти тонким шаром рідкого глиняного розчину і наносячи під румпу шар густого глиняного пісного розчину. Кахлі повинні бути укладені строго по горизонталі і верти­калі. Як правило, між ними залишають простір, куди б можна було встави­ти потрібну кількість проміжних кахлів, кожен з яких насухо приміряють до місця і, якщо це потрібно, додатково шліфують, щоб вони якомога щільніше прилягали один до одного. При укладанні наступних рядів кахлів горизонтальні шви між ними залишають завтовшки 2-3 мм, що необхідно для їх осідання разом з цегляною кладкою. Укла­дені насухо кахлі виймають і вста­новлюють на роз­чині, який нано­сять тільки під румпу, повністю заповнюючи там пустоти.

При роботі з м'яким металом (наприклад, з алюмі­нієм) напилок швидко забивається і не може бути ви­користаний далі. Лопаткою з латуні або міді ви змо­жете швидко почистити його. Зручно використовува­ти і трубку з м'якого металу зі сплющеним кінцем.

Накладний замок з висувним ригелем у поєд­нанні з віконним шпінгалетом ніхто не зможе від­крити ключем, доки ви знаходитесь дома.

Дерев'яне ліжко перестане скрипіти, якщо в місцях з'єднання деталей прокласти пакувальний поліетилен з повітряними капсулами, «посадивши» його на клей. Якщо ж такого поліетилену немає, можна використати і звичайну поліетиленову плівку.

На лопаті флюгера наклейте шматочки дзер­кальної плівки. У сонячну погоду «зайчики» відганя­тимуть птахів від ваших грядок на садовій ділянці.

Перевертати колоди або дерев'яні бруси допо­може нескладний пристрій - відрізок мотоциклет­ного чи велосипедного цепу, до якого з одного бо­ку прикріплено гачок, а з другого - за допомогою хомута - лом.

Трапляється, що гайку-«баранець» неможливо відкрутити руками. На допомогу прийде своєрідний ключ з обрізка сталевої труби з діаметральними пропилами.

Запропонований термодатчик може стати у пригоді власникам садових будиночків. Два контак­ти, розміщені всередині гнучкої пластмасової місткості, обов'язково замкнуться, якщо замерзне вода у металевій сорочці. Датчик, таким чином, дасть сигнал про те, що температура впала нижче нуля, наприклад, у погребі, де зберігаються овочі.

Пропонуємо ще один варіант саморобної щітки для грубих робіт. Поліетиленові сітки для овочів розрізають на смуги завдовжки 6-8 см, складають . їх у купу і стягують один кінець тонким дротом. Після занурення цього кінця у окріп, його просовують у відрізок алюмінієвої трубки відповідного діаметру. З іншого боку в трубку вставляють дерев'яну ручку, і щітка готова.